Робота з дітьми молодшого шкільного віку

Сучасне шкільне мистецьке навчання в Україні ґрунтується на особистісно орієнтованому та компетентнісному підходах. У контексті їх реалізації було уточнено мету й завдання освітньої галузі «Мистецтво» нового Державного стандарту початкової школи. Зокрема, її мета полягає у формуванні в молодших школярів комплексу ключових (метапредметних), естетичних (міжпредметних) і мистецьких (предметних) компетентностей у процесі опанування художніх цінностей і способів художньої діяльності шляхом набуття власного естетичного досвіду. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань: виховання в учнів емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва та навколишньої дійсності, розвиток художніх інтересів і потреб, естетичних ідеалів, здатності розуміти й інтерпретувати художні твори та сприймати й оцінювати естетичні явища; формування в учнів на доступному рівні системи художніх знань і вмінь, яка відображає цілісність та специфіку мистецтва різних видів; розвиток емоційно-почуттєвої сфери учнів, їхніх художніх здібностей і мислення, здатності до самовираження і спілкування.

Відповідно в результаті вивчення музики діти молодшого шкільного віку повинні: мати уявлення про мову музики, прийоми її розвитку, основні музичні жанри, форми, засоби виконання; розрізняти народну і професійну музику, розуміти її взаємозв’язок з іншими видами мистецтва, музичні традиції рідного краю; знати виражальні засоби музики, усвідомлювати її значення в житті людей, культурному середовищі; уміти інтерпретувати зміст музичних творів (засобами слова, малюнка, пластики); висловлювати естетичне ставлення до них; втілювати свої почуття та думки у практичній музичній діяльності; застосовувати найпростіші поняття і терміни у процесі аналізу-інтерпретації та оцінювання музики, а також вокально-хорові навички відповідно до правил співу і досвід творчого музичного самовираження.

Дитина з порушеннями психофізичного розвитку потребує підтримки у вигляді впорядкованої структури. Порядок, властивий музиці, і є такою структурою: елементи музики, які повторюються, грають роль підтримки, однак при цьому не можна припустити, щоб вони перетворилися у стереотипи. Коли дитина навчається витримувати емоційне навантаження від навчання, стає можливим розвиток її інтелектуальних і фізичних можливостей.

Сучасний погляд на місце музикотерапії в корекційно-виховному процесі значно змінився. Вона розглядається не лише як діяльність, яка має певну мету та засоби її досягнення, а є компенсаторним, терапевтичним та мобілізаційним засобом розвитку дитини з комплексними психофізичними порушеннями і виникає як засіб комунікативної потреби дітей та задовольняє її. Корекційно-розвивальна програма з музикотерапії, враховуючи психофізичні та вікові особливості дітей, спрямована на допомогу музичним педагогам, вчителям музики, вихователям, та батькам стимулювати та коригувати розвиток дітей молодшого шкільного віку зі складними (комбінованими) порушеннями психофізичного розвитку (дитячий церебральний параліч, затримка психічного розвитку, аутизм, порушення мовлення, інтелекту, зору, слуху тощо).

Ефект від застосування музичної терапії передусім вбачають у наступному: емоційна розрядка, полегшення ситуації взаємодії, регуляція емоційного стану, підвищення доступності для свідомих переживань психо- і соціодинамічних процесів, набування нових засобів емоційної експресії, створення підґрунтя комунікативних навичок, розвиток творчої уяви і фантазії, сприяння самовиразу і саморозвитку, полегшення можливостей засвоєння хворим нових стосунків і настановлень. Як доведено, стимуляція мозку класичною музикою активізує зв’язки між нервовими клітинами і запобігає подальшій їх деградації.

Окрім зважання на емоційну вразливість дітей з порушеннями психофізичного розвитку, доречність застосування музики на заняттях з ними обумовлена наступним:

1. особливо підібрана музика привертає увагу та організовує відносну стійкість процесу сприймання дитини;
2. ефективність налагодження діалогу з дітьми опосередковано, наприклад, через музичні інструменти.

Окрім цього, методи, які застосовує сучасна музикотерапія є відповідними до актуальних проблем дітей. Так, у класифікації сучасних методів музикотерапії за критерієм переважного лікувального впливу визначаються:

1. методи, спрямовані на відреагування, а також емоційну активацію;
2. тренінгові методи, які застосовуються у контексті поведінкової терапії;
3. релаксаційні і регулятивні методи;
4. комунікативні методи;
5. творчі методи у формі інструментальної, вокальної, рухової імпровізації.

Головне завдання методики: налагодити слухо-вокальну, слухо-рухову та зорово-рухову координацію, здатність синтезувати їх в одній діяльності.

Принципи побудови занять:

• принцип психічної екології: розпочинати і закінчувати заняття спокійною негучною музикою; протягом заняття відстежувати емоційний стан кожної дитини з психофізичними порушеннями і відповідно корегувати інтенсивність заняття;
• поступове ускладнення матеріалу, що є доцільним при формуванні будь-якої діяльності. Заняття методики побудовані від простого до складного: від певних операцій і дій до цілісного вокально-пластичного самовиявлення.
• максимальне задіяння довільних рухових реакцій у комплексі із роботою слухового, зорового, тактильного аналізаторів.

Важливість орієнтиру на цей принцип обумовлено тим, що кінестезія є обов’язковим елементом будь-якої асоціації та центральною об’єднувальною функцією. 

Структура занять :

• привітання як ритуал;
• регуляційна вправа (активізація зорової, слухової, рухової уваги) з метою налагодження психофізіологічного стану дитини в плані її залучення до дії;
• корекційно-розвивальні вправи (головний блок завдань);
• прощання як ритуал.

Так як діти приходять на заняття, маючи непередбачуваний емоційний стан, головне в ритуалі привітання, яке відбувається на початку заняття – створити атмосферу довіри для дітей і налаштувати їх на заняття. Прихід дітей у музичну залу супроводжує приємна спокійна і негучна музика. Музичний керівник підходить до кожної дитини і вітається за допомогою якогось музичного інструменту чи просто наспівуючи фразу, наприклад: «Здра-стуй, Я-ро-слав» і супроводжуючи наспів плесканням у долоні. Під час привітання варто так підлаштовуватися, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини, щоб краще зрозуміти її стан і дати їй відчути, що тут вона у безпеці.

Наступні вправи, пов’язані з активізацією уваги, є дуже важливою складовою корекційно-розвивального процесу. Тренування дитини щодо здатності керувати своєю увагою обумовлює, по-перше, продуктивність її проявів протягом конкретного заняття, а по-друге, є чинником оптимізації її подальшого розвитку через прямий зв’язок з регуляцією психічного стану дитини.

Головний блок завдань має певну етапність. Так, на першому етапі педагог проводить музично-ритмічні ігри для сенсорної стимуляції, розвитку координації рухів, які поступово переростають в ігри для розвитку координації мови та рухів, співи, та гру в ансамблі. Перед початком співів перевіряється правильність положення корпусу і голови, звертається увага на опрацювання правильного дихання. Заняття співом розпочинаються без слів, на низьких тонах, які викликають в нашому організмі максимальний резонанс і дають можливість відчути активність і задоволення у процесі керуванні власним голосом. Подальша робота будується на підспівуванні емоційно насиченим мелодіям, що переростає у самостійні співи.

На другому етапі відбувається прослуховування музики (разом з активізованим ритмічним рухом); впроваджуються інсценовані поспівки, які сприяють становленню комунікації, спонукають дітей рухатись в єдиному ритмі; вправи на релаксацію м’язового тонусу, завданням яких є навчити дітей з інтелектуальними порушеннями керувати своїми м’язами та емоційними станами; малювання під музику.

На третьому етапі – музично-ритмічні ігри (ігри-діалоги); вокально-руховий ігротренінг; танок як комунікація руховими засобами. На цьому етапі представлено найскладніші завдання, виконання яких є можливим через розвинені у дитини на попередніх етапах здатності перебувати і виконувати послідовні дії в ритмічно організованому середовищі, що має сталий простір, певне емоційне забарвлення і у якій є присутніми ще декілька учасників. Танцювальними вправами в методиці є прості елементи танців різних народів світу, для яких використовуються відповідні народні мелодії. Ці мелодії мають концентровану життєву енергію, у той же час вони прості, мелодійні, легко запам’ятовуються, вирізняються яскравим малюнком, характерним фіксованим ритмом, певною одноманітністю (тобто чіткою просторовою і часовою організацією).

Отже, центральний блок розвивальних занять побудований таким чином, що на початку відпрацьовується здатність дітей діяти за чіткими визначеними правилами (при цьому в полі уваги достатньо тримати якийсь один план проявів), потім поступово ускладнюється завдання, для виконання яких необхідним стає узгоджене функціонування декількох аналізаторних систем, і, нарешті, дітям пропонуються завдання, виконання яких потребує налагодженої сенсорної інтеграції, рухової і мовленнєвої пам’яті та узгодження власних проявів з проявами інших дітей у групі.

Заключний етап – прощання. Прощатися можна і всім разом, і окремо, граючи для кожного мелодію на фортепіано і слухаючи відповідь дитини, яка супроводжує своє прощання певним рухом. Прощання можна організувати і таким чином: всі діти по черзі підходять до великого бубна, якого тримає педагог і вдаряють рукою по ньому, проспівуючи «До-по-ба-чен-ня». Головне, щоб діти пішли у гарному настрої. Коли вони виходять із залу, звучить спокійна приємна музика.

Завдання стосовно організації заняття з музикотерапії мають певні особливості. Це не лише подарувати дітям 25-30 хвилин відпочинку, радості, щастя від спілкування з прекрасним, де діти отримують задоволення, а й сформувати певні знання про музичний світ та навчити практичних умінь в творчій діяльності. Для виконання завдань з організації занять важливим є створення сприятливих умов для їх проведення: комфорт, душевність, гармонійність стосунків, невимушеність атмосфери.