Взаємодія з дітьми із порушеннями мовлення

Результати психолого-медико-педагогічних обстежень свідчать, що серед дошкільників з кожним роком значно зростає кількість мовленнєвих порушень. Чи не кожна третя дитина має певні вади мовлення. І допомогти їх подолати може не лише вчитель-логопед, а й музичний педагог. Звісно, йому необхідно озброїтися підказками фахівця щодо корекційної роботи. Утім, маючи в руках потужний інструмент — музику — він також здатен ефективно долати мовленнєві порушення вихованців. Як саме — розглянемо далі. 

На музичних заняттях з дітьми дошкільного віку, що мають порушення мовлення, музичний педагог вчить дітей слухати музику різних композиторів, розвиває уяву, мислення, музичний слух, пам'ять, навчає дітей визначати темп, динаміку, характер, кількість частин, жанр, назву твору і композитора. Всьому цьому діти вчаться поетапно. 

Діти з порушеннями мовлення потребують особливої організації різних видів діяльності, зокрема і музичної. Ось чому вже на першому музичному занятті з дітьми-логопатами музичний педагог визначає низку завдань, які необхідно виконати, проводить індивідуальне обстеження їхніх музичних здібностей. 

Зазвичай на цьому етапі виявляється багато проблем: 

• дітям складно спілкуватися; 
• вони не співають, а говорять; 
• мають погану музичну пам`ять; 
• не вміють узгоджувати рухи з музичним супроводом або співом; 
• неточно відтворюють ритмічний малюнок.

На кожному музичному занятті з дітьми із порушеннями мовлення музичний педагог обов`язково проводить корекційну роботу, спрямовану, насамперед, на розвиток рухової активності дітей, їхньої слухової пам`яті та уяви, координації рухів, розвиток периферичного мовленнєвого апарату, а саме таких його трьох розділів: дихального, голосового, артикуляційного.

У своїй роботі музичні педагоги зазвичай використовують:

• ходьбу зі співом або промовлянням слів;
• співи з рухами;
• пальчикові та сюжетні ігри;
• вправи на розвиток міміки, артикуляції;
• таночки зі співом;
• хороводні музично-дидактичні ігри.

Слід зауважити, що кожне музичне заняття з дітьми із порушеннями мовлення музичний педагог намагається зробити сюжетним, адже це допомагає викликати у дітей інтерес, зосередити їхню увагу та силу волі на виконання поставлених завдань. Широко використовують також ігрову мотивацію, елементи психогімнастики тощо.

У своїй роботі керівникам музичним варто використовувати елементи методики Карла Орфа такі як:

• мовленнєві вправи (вони є основою навчання не тільки музичного виховання, але і навчання дітей рідної мови, й навіть іноземної); 
• музично-рухові вправи (навчання зображувати рух і настрій через елементарний рух - удари, клацання, плескання, притупування).

Дана система максимально наближена до можливостей та інтересів кожної дитини (адже не всі музично обдаровані). Крім того, кожен малюк задіяний у процесі: 

• хтось співає, 
• хтось озвучує почуття жестами, 
• хтось танцює. 

Діти стають більш вільнішими, у них розвиваються комунікативні здібності, пам'ять, почуття ритму, мовленнєве інтонування.

Оскільки у наш час навіть маленькі діти відчувають шалений ритм життя, то часто бувають нервовими, некерованими, агресивними, тому кожен педагог повинен намагатися надавати їм можливість якомога більше слухати спокійну музику, а також уривки різнохарактерних музичних творів – повільних і швидких, сумних і веселих, які нагадують своєрідну гру настроями, емоціями, образами, що допомагають урівноважити занадто збуджених та налаштовує на активність надмірно спокійних малюків.

Здебільшого, найбільше уваги музичні педагоги приділяють співам: навчають дітей співати голосно, чітко вимовляти слова, брати дихання, розучують разом із вихованцями, найрізноманітніші розспівки та поспівки. При цьому у дітей розвивається музичний слух, пам'ять, увага, уява, виховується любов до пісні різного жанру. 

А для зняття втоми та оздоровлення дошкільнят зазвичай використовують так зване «музичне дихання», яке виникає під час проспівування певних звуків. Так, проспівування довгого звуку «о-о-о-о» оздоровлює серце, печінку, шлунок, діє на вегетативні центри. Проспівування звуку «а-а-а» посилює діяльність щитовидної залози, зору, слуху. Промовляння «оо-уу-мм» посилає позитивні вібрації мозку, комплексно оздоровлює всі внутрішні органи й функціональні системи.

Також музичні педагоги вивчають таночки, під час яких діти вчаться запам’ятовувати послідовність музично-ритмічних рухів, здатність відчувати ритм та контролювати свої дії.

Найбільш улюбленою для дітей є музична гра. У грі у них збагачуються музичні враження, фантазія, вони вчаться рухатися під музику, отримують задоволення та радісний настрій. 

Всі ці елементи найповніше відображаються в процесі занять із логоритміки. Логоритміка — це вправи, завдання, ігри, що поєднують у собі музику і рухи, музику і слово, музику, слово і рухи. Усе це направлено на вирішення корекційних, освітніх та оздоровчих задач.

Включати елементи логоритміки можна у різні види музичної діяльності:

• співи — вправи та підспівки, що тренують периферичний відділ мовленнєвого апарату,
• вправи для розвитку дрібної моторики — ігри зі співами,
• координації співів і рухів, сприймання музики — вправи й ігри для психологічної релаксації або активізації, розвитку слухової уваги музично-ритмічні рухи — ігри зі співами й рухами;
• інструментальні ігри для розвитку уваги, пам’яті, координації рухів, орієнтації в просторі, відчуття ритму тощо, гра на музичних інструментах — ігри на розвиток дрібної моторики, відчуття ритму.

Музичний педагог на заняттях з логоритміки має нормалізувати рухові й мовленнєві функції дітей, а отже корегувати:

• мімічну моторику — якість та об’єм рухів м’язів лоба, очей, щік (підняти брови — «Здивування», примружити — «Яскраве сонце», щільно зімкнути повіки — «Стало темно»); 
• мовленнєву моторику — силу, точність, об’єм, переключення рухів губ, язика, щік (рот відкрити, закрити; поперемінно надути щоки; висунути «широкий», «вузький» язик; покусати кінчик язика; підняти язик угору; облизати верхню губу — «Смачне повидло»); 
• загальну моторику — статичну й динамічну координацію, одночасність, чіткість рухів (стояти рівно протягом 15 с із заплющеними очима; торкнутися із заплющеними очима вказівним пальцем правої й лівої руки почергово до кінчика носа; міцно та слабко стискати руку товаришу; влучати м’ячем у ціль; перескакувати через мотузку; марширувати в будь-якому темпі); 
• дрібну моторику — пальцями рук (стиснути пальці в кулак; зігнути кожен із пальців почергово то правою, то лівою рукою — «Пальчики ховаються»; поєднати пальці однієї руки з пальцями другої — «Пальчики вітаються»); предметами (викладати візерунки з мозаїки, самостійно застібати ґудзики, креслити олівцем вертикальні риски, нанизувати намистинки); відчуття ритму (проплескати руками після показу педагога ритмічні малюнки відомих пісень). 

Логоритмічні заняття матимуть оптимальний корегувальний ефект, якщо педагог продумає й рівномірно розподілить психофізичне навантаження на дітей. 

Рекомендована структура логоритмічного заняття:

• ритмічна розминка 
• музично-ритмічні вправи на розвиток або регуляцію основних властивостей уваги, м’язового тонусу, відчуття темпу й ритму, координації рухів, координації мовлення з рухами, мовленнєвої моторики, 
• слухання музики або пісні (1 твір), 
• спів (2-3 пісні), 
• вправи на розвиток моторики пальців рук, 
• вправи на розвиток мовленнєвих мімічних рухів,
•  гра, 
• заключна хода під марш спокійного характеру. 

Оскільки в першій частині заняття діти мають високу «свіжість» сприймання, можна дати музично-ритмічні вправи, які тренують увагу, пам’ять, гальмові реакції, координацію рухів. Особливе місце слід відвести вправам, що регулюють м’язовий тонус: вони пронизують усі форми роботи. 

Коли діти втомлюються — керівник музичний переходить до другої частини заняття. Слухання музики, співи дають дітям змогу відпочити. Після «спокійних» видів діяльності граємо у рухливу гру, що і розряджає, і закріплює вироблені навички. 

Завершальна ходьба нормалізує дихання, заспокоює дітей, налаштовує їх на наступні заняття. 

Важливу роль відіграють музичні заняття також у формуванні творчих здібностей дітей із порушеннями мовлення. Щоб підтримати дошкільників у їхніх природних творчих прагненнях і проявах, треба вміти запропонувати їм такий матеріал, з яким вони зможуть творити й фантазувати. Одним із таких матеріалів може бути музика.

Для цього педагог має знати:

• види дитячого музичного фантазування;
• етапи розвитку творчої активності дітей.

Педагог повинен уміти:

• уникати прямого повідомлення необхідних знань,
• створювати ситуації, які спонукають дитину шукати відповіді на запитання, способи діяльності;
• розвивати нестандартне мислення, руйнувати стереотипи.

Розвиткові дитячої творчості за допомогою музики сприяє імпровізація. Вона дає змогу імітувати природність і непередбачуваність самого життя. Імпровізація може застосовуватись у двох напрямах фантазування. Це можуть бути:

• імпровізація з музичними звуками
• імпровізація під музику. 

Робота проводиться постійно на будь-якому занятті або поза заняттями по 3-5 хвилин.

Можна по-різному називати такий вид діяльності; 

• хвилинки фантазування, 
• музична розминка, 
• мелодійна хвилинка або пластична розминка. 

Головне — визначити мету, яку можна реалізувати в тому чи іншому разі.

Завдання педагога — зруйнувати стереотипи, що вже склалися, зберегти природну здатність дитини до активності та, спираючись на музичні стандарти, допомогти їй осягнути нові способи творчої діяльності з музичним матеріалом.