Принципи ОРФ-підходу у роботі з людьми з інвалідністю

Сьогодні ми будемо говорити про базові принципи, що пропонує Орф-підхід для людей, що мають особливу потребу у підтримці. Ці базові принципи є унікальними і можуть використовуватись не лише по відношенню до людей з інвалідністю.

Тож для початку коротко окреслимо основні поняття: Орф-підхід, принципи Орф – підходу, також ті можливості, що відкриває цей підхід людям з інвалідністю.

За класичною термінологією Орф-підхід – це розвиваючий підхід у музичній освіті. Характерними рисами цього підходу є комбінування таких складових як музика, рух, мова. Досить часто ці три компоненти у природній спосіб інтегруються у форму театрального дійства. Тож можемо додати до цих трьох компонентів ще й театр. Засновниками Орф-підходу вважаються відомий баварський композитор Карл Орф та його учениця, а згодом колега Гунільд Кетман. Час заснування Орф-підходу – 20-ті роки минулого століття.

Зазвичай поняття Орф-підходу підкреслює важливість засобів, які забезпечують нам з вами комфортний та природній шлях до світу творчості та музикування.

Філософія Орф-підходу побудована на гуманістичних ідеях, що відображені у принципах Орф-підходу. Мені дуже подобається, як визначають ці принципи Вольганг Хартман та Барбара Хазельбах.

Тож загалом означимо ці 8 принципів Орф-підходу.

• Принцип центрування на особистості.
• Принцип навчання один від одного, який стає передумовою для виведення на перший план таких тем, як важливість соціальної взаємодії, передування практики по відношенню до теорії.
• Принцип інтеграції музики, руху та слова, що являє собою один з найприродніших способів творчого прояву особистості. Крім того, він підкреслює важливість практичного залучення учасників у процес.
• Принцип імпровізаційності та творчої активності – продовжує та розширює тему творчого прояву особистості, підкреслюючи цінність продуктивності творчого процесу. Тобто творчий прояв особистості передбачає створення певного унікального в першу чергу для неї продукту. Цей принцип, на мою думку, є одним з головних, що не узгоджується з академічними традиціями у мистецькій, освітній та культурній сферах, де, на жаль, поки переважають репродуктивні процеси відтворення, копіювання, заучування.
• Принцип збалансованості між продуктом та результатом, що є природнім наслідком особистісної зануреності у творчий процес пошуку (дослідження) та представлення особистісно важливого результату у найкращий спосіб.
• Принцип використання орф-інструментарію, що передбачає набір певного музичного інструментарію. Характерною рисою цього інструментарію є легкість у використанні. В ідеалі орф-інструменти мають надавати широкі можливості для імпровізації та композиції, без довготривалого та кропіткого навчання. 
• Принцип говорить про важливість використання цього підходу як у танцювальній, так і у музичній сферах, підкреслюючи широкі можливості застосування цього підходу від навчання до терапії.
• Принцип адаптивності, що обумовлює його зміни у відповідності до культури та традицій певної спільноти. Є очевидним, що концепція, яка була створена Карлом Орфом та Гунільд Кетман для Баварії у минулому столітті, не може один до одного бути перенесена на інші культури. Вона має змінюватись в залежності від традицій, так само і як оновлюватись від покоління до покоління.

Тож розглянувши усі 8 принципів, можемо акцентувати увагу на величезних можливостях інтеграції цього підходу у сучасну педагогіку, музичну педагогіку, соціальну роботу та психотерапію. 

В оригіналі Орф-підхід не був створений для людей з інвалідністю. Ці можливості були відзначені пізніше. Гертруда Орф, яка є однією з піонерів музично-терапевтичних традицій Европи у середині минулого століття, вперше стала впроваджувати орф-підхід у своїй музико-терапевтичній практиці. Працюючи у Мюнхенському дитячому будинку, що був заснований професором Теодором Хельдбрюггє у середині минулого століття, вона досліджувала можливості цього методу у терапії та корекційній освіті. Невдовзі до її досліджень приєднався і Вільгельм Келлєр, що став однією з найвизначніших постатей, що присвятили свою працю розкриттю можливостей Орф- підходу у соціальній роботі. 

Саме Вільгельм Келлер та його послідовниця Мануелла Відмер майстерно розкрили можливості Орф-підходу у драматургії та театральному мистецтві. Основна ідея Кєллера – об’єднати в одному дійстві людей з різними можливостями та здібностями. І саме завдяки Орф-підходу ця ідея змогла втілитись у життя. 

Тож Вільгельм Келлер, працюючи як з дітьми, так і з дорослими, шукав ці шляхи поєднання, які не лежали на поверхні, але були вкорінені у кожному принципі Орф-підходу.

1. Адже завдяки Орф-підходу у процесі має бути надано місце кожному, а це можливість бути побаченим і почутим, що надзвичайно важливо для людей з інвалідністю.
2. Орф-процес – це живе спілкування. Спілкування на різних рівнях, часом достатньо лише одного погляду чи жесту, а часом це може бути жвава дискусія, де кожен буде відстоювати свою думку. У цьому процесі учасники самі визначають, сюжет, місце та форму, тож кожен може приєднуватись на своєму рівні можливостей.
3. Кожен може обирати свою «мову» спілкування, та завдяки музиці, руху, музичним інструментам вона є зрозумілою без слів.
4. Імпровізація – це розкриття і розвиток. Не існує двох однакових імпровізацій, так само, як не існує двох однакових людей. Тож кожен може по справжньому розкритись лише на своєму рівні.
5. Широкі можливості та простота орф-інструментарію не лише збагачують, але й надихають на нові відкриття. Часом у величезній шафі, не знаходиться того самого інструменту, тоді ми завжди можемо створити ще один.
6. І цього не можливо досягнути, не вирівнявши баланс між процесом та результатом. Адже у соціальній роботі музика, рух, інструментарій і ще безліч нюансів – це лише засоби для спілкування, сумісної творчості, що розкриває, надихає і змінює наше ставлення до усього, що нас оточує. Адже якого кольору буде небо, залежить не від неба, а від того, хто дивиться. Тож прості, на перший погляд, інструменти Орф–підходу покликані створити ресурсне середовище, де буде місце кожному. У цьому і полягала ідея Карла Орфа: «Шукати те, що нас об’єднує та розуміти те, що розділяє нас» (Орф, 1970)